СемС включає до себе у якості основних компонентів семантеми предиката та аргументів.
Найважливішою особливістю предикатної семантеми є її можливість взаємодіяти із певною кількістю аргументних семантем. Ця її властивість називається „місцевістю” або „семантичною валентністю” і вона створює вихідну базу для класифікації предикатів, що дозволяє виділити нульмісні предикати, одномісні і багатомісні. У.Чейф говорить, що речення базується навколо предикативного елемента (дієслова), який може супроводжуватися іменними аргументами (іменниками). При цьому дієслова відіграють головну роль, тому, що „природа дієслова визначає, чим є решта речення: зокрема, які іменники будуть дієслово супроводжувати, які відношення до нього матимуть ці іменники і як ці іменники будуть визначатися у семантичному плані”.
Таке членування є семантично релевантним. Так, нульмісні предикати представляють найчастіше атмосферний стан природи; одномісні можуть виражати дії і стани, якості, але не можуть виражати відносин. Лише багатомісним характерна властивість вираження відношень.
Система семантичних функцій
1. агентив (аг) – активна істота – виконавець дії
2. пацієнтив (пац) – аргумент-істота як об’єкт дії, стану чи відношення
3. бенефіціатив (бен) – аргумент-істота, що виступає у функції адресата, отримувача, чи того, на користь чи на шкоду кого здійснюється дія (У мене є син)
4. експерієнсив (екс) – семантема аргумента-істоти, що перебуває у фізіологічному чи психологічному стані, який виражений предикатом (Відчували хлопці, як тут жарко)
5. об’єктив (об) – семантема аргумента-неістоти як об’єкта дії, стану чи відношення (Я витягнув з кишені ніж)
6. перцептив (перц) – семантема аргумента істоти/неістоти що є об’єктом фізіологічної чи психологічної дії або стану (Я пам’ятаю зустріч)
7. композитив (ком) – аргумент як матеріал, речовина чи склад предмета, який виступає у ролі другого аргумента (Стукав у дубову дошку)
8. інструментатив (ін) – знаряддя чи інструмент (Солдат коле багнетом)
9. медіатив (мед) – семантема аргумента як засіб (Ти накрив мене ковдрою)
10. елементив (ел) – активний діяч-неістота (найчастіше природного, стихійного походження)
11. ономасіатив (оном) – семантема аргумента як назва, номінація об’єкта (Його прозивали „Дзвіночком”)
12. дескриптив (дес) – аргумент як носій якості, вираженої предикатом (Вікна у будинку були малими)
13. локатив (лок) – семантема аргумента як місце (Син пішов до чужої країни)
14. результатив (рез) – семантема аргумента, що виступає результатом дії предиката
Ці семантичні функції розпадаються на три групи за відношенням до ознаки істота/неістота.
І.Вихованець виділяє такі семантичні функції:
1. діяч
2. адресат
3. експерієнсив (носій фізіологічного чи психологічного стану, який підпорядковується Р)
4. об’єкт
5. результатив
6. знаряддя
7. засіб (семантема неживого предмета, з якого щось виробляють)
8. носій фізичного стану
9. носій всеохоплюючого фізичного стану (Весна)
10.ідентифікатив (денотативне ототожнення з іншим)
11.компонентив (включення або виключення з класу)
12.композитив (До фруктів належать яблука, груші)
13. локатив (місцеположення, напрям, шлях, пункт)
СемС складається із предиката та аргументів, наділених семантичними функціями і набором субкатегоріальних сем.
Усі предикати можна упорядкувати списком за кількістю місць і за класами, а усі непредикатні слова – за набором сем, що їх характеризують.
Словникова стаття предиката складається із:
1. найменування предиката
2. визначення числа аргументів
3. вказівки семантичного класу предиката
4. перерахунку можливих для аргументів семантичних функцій
5. вказівки набору основних сем
Якщо у реченні типу „Плачуть верби” іменник-неістота поєднується із предикатом, який принципово сполучається лише з істотами, то у такому випадку слово верба інтерпретується як істота. У цьому випадку сема семантичної функції предиката переходить на слово, яке виконує цю функцію через синтагматичне з’єднання предикатного і не предикатного слова.
|
