Вирішальна роль домінанти маркується у деяких мовах лінійними засобами. У лінійно розгорнутому реченні найбільшою значимістю наділена початкова і кінцева позиції. Психологічно вони відповідають моментам найбільшого чекання, тому у деяких мовах домінанта займає завжди першу позицію у реченні (арабська) або останню (японська).
У східнослов’янських мовах за домінантою не закріплена постійна лінійна позиція. У цьому випадку існує мінімальна залежність лінійних характеристик речення від структурних.
Кожний при домінантний вузол ієрархічного дерева разом із своїми залежними утворює кущ. На лінійній осі кожний кущ утворює цілісну автономну синтаксичну групу.
Для утворення правильної лінійної організації речення лінеаризація його ієрархічного дерева повинна вестись за кущами, що висять на його при домінантних вузлах, причому лінеаризація наступного куща не повинна починатися до завершення лінійної розгортки попереднього куща.
Високі запилені тополі шуміли від жаркого вітру біля невеликого дому
0 шуміли
1 тополі від вітру біля будинку
2 високі запилені жаркого невеликого
Якщо порівняти ієрархічну структуру речення з лінійною організацією, то можна відзначити: домінанта на лінійній осі займає середину; зліва від неї синтаксична група, що відповідає першоактантному кущу, а праворуч від домінанти лінеаризована синтаксична група, що відповідає сир константному кущу (сир констант причини) і ще одна група – сир констант місця.
Цілісність і автономний характер синтаксичної групи інколи маркується особливими засобами. В українській мові у функції лінійних оформлювачів синтаксичних груп широко використовується прийменник та іменник. При цьому прийменник є лівою межею групи, а іменник – правою межею.
Регулярне обмеження синтаксичної групи особливими маркерами справа і зліва називається рамочним оформленням.
Якщо порушується правило розсортування до кінця одного куща перед переходом до іншого, то це називається „непроективністю”.
Лінеаризація синтаксичного дерева являє собою проекцію поєднувальної синтагматики на лінійну синтагматику.
Смисл будь-якого речення визначається системою взаємопов’язаних і взаємодіючих предикатних виразів. ПВ є основною смисловою ланкою речення. Смисл ПВ чи будь-якого їх об’єднання іменується терміном „семантична структура”. Компонентами СемС є семантеми предикатних і не предикатних знаків.
Предикатні знаки характеризуються числом аргументів і розподілені на 4 категорії: дії, стани, якості, відношення.
Структурна організація смислу відображає статичний аспект семантики речення. До динамічного аспекту відносяться правила породження СемС, принцип семантичної деривації і дія механізму транспозиції.
Про співвідношення граматичного і семантичного суб’єктів
У лінгвістичній літ-рі немає єдності поглядів з питання про мовну сутність категорії „граматичний суб’єкт”, але зрозумілим є одне: синтаксичний аналіз за членами речення уже вичерпав себе і не дає нових даних для розуміння структури речення.
Т.Арістова вказує на те, що найпоширенішим є випадок ототожнення понять „граматичний суб’єкт” і „підмет”, а також спроби визначення підмета через поняття суб’єкта. Вона приводить як приклад висловлення І.Мєщанінова:”...підметом називається окремий член речення, який виражає суб’єкт”. Однак при уважному прочитанні стає очевидним, що під терміном „суб’єкт” тут розуміється не граматична, а понятійна категорія.
В А.Смирницького ця категорія логічна: „Суб’єкт – це той предмет думки по відношенню до якого розуміється, визначається і виділяється предикат”.
Т.Бергаєв розуміє під граматичним суб’єктом виконавця дії.
А.Мартіне – суб’єкт „... позначає активного чи пасивного учасника події. З семантичного погляду суб’єкт може позначати особу, на яку переходить дія, особу, на користь якої здійснюється дія, а також самого виконавця дії”.
Н.Шведова – „ семантичний суб’єкт – це той(те) від кого(чого) спрямована дія, стан, сприймання, відношення чи ознака”.
Семантичним суб’єктом називається той компонент семантичної структури речення, який позначає реального виконавця дії чи носія ознаки, стану.
Василевська Л.
О разновидностях синтаксического субъекта // Проблемы семантики. – Рига. – 1982.
Синтаксичний суб’єкт – явище багатопланове, яке передбачає аналіз логіко-синтаксичної, структурної, функціональної, комунікативної та інших сторін речення. Враховуючи складність цих відношень, можна вважати, що статус повноцінного синтаксичного суб’єкта мають можливість отримувати словоформи не тільки називного відмінка, але і ряду непрямих відмінків.
Використання непрямих відмінків у подібному до називного відмінка синтаксичному значенні дає можливість визнати, що обидві ці групи форм можуть брати участь у формуванні суб’єктного центра речення.
Виділення і кваліфікація суб’єктної позиції у реченні відбувається значною мірою на денотативній основі. Ця особливість суб’єкта речення найточніше сформульована Н.Арутюновою:” У реченні денотат і сигніфікат, тобто функція називання і позначення, що утворюють семантичну структуру неактуалізованого загального імені „розведені” за різними складами: суб’єкт отримує денотативне значення, предикат реалізує своє сигніфікативний зміст”.
|
