1. Структура предложений и словосочетаний в индоевропейских языках. – Л., 1979
2. Арутюнова Н. Проблемы синтаксиса и семантики в работах Ч.Филлмора// ВЯ. – 1973. - №1
3. Сусов И. Глубинные аспекты семантики предложения// Проблемы семантики. – М., 1974
4. Кацнельсон С. О категории субъекта предложения// Универсальные и типовые исследования. – М., 1974
У науковій літературі вживається безліч термінів для іменування непредикатних знаків структури речення: аргументи, актанти, непредикатні знаки, предметні знаки, імена, терми, Ломтєв – предметні місця; Філлмор – глибинні відмінки.
Імена у глибинному синтаксисі – це ті іменні групи, які не є предикатами. Непредикати є залежними і передбачаються різноманітними якостями та відношеннями предикатів.
Непредикатні знаки – це знаки конкретного значення, для них характерні значення предметності, тому вони мають сему конкретності. Ця предметність відрізняється від граматичної предметності. Предметність слів біль, істина є граматичною (О.Мельничук).
І.Вихованець визначає складні знаки, у яких поєднані і предметне значення і предикативне – робітник, учитель.
Я спізнився через поїзд
(згорнута предикативність)
первинна синтакс.функція вторинна синтакс.функція
Чіткої межі між предикатними і не предикатними знаками не існує, можна лише говорити про первинну і вторинну синтаксичну функцію аргументів.
Аргументи досліджуються в елементарному реченні (з однією пропозицією). У ньому буде один Р і один або кілька аргументів. Р визначає кількість і якість не предикатних знаків.
Існує обмеження на сполучуваність аргументів між собою (Н.Арутюнова говорить, що не можуть поєднуватися предметно-просторові і подійно-часові значення – Кілометр довший за годину.
Серед аргументів виділяються значення особи/неособи, живого/неживого. (Ю.Степанов виділяє власне речі, рослини, тварини, людей).
Число аргументів і їх кваліфікація різноманітні. Найчастіше виділяють суб’єкт(S) і об’єкт (Obj). Н.Арутюнова говорить, що зв’язок з об’єктом у Р сильніший, ніж з суб’єктом (бити (щось, когось).
При вивченні аргументів складність викликають імена предикатного значення (предикатні актанти) – найчастіше це іменники з непредметним значенням: Спізнення.
Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения
Семантична структура та її інтерпретація у різних лінгвістичних теоріях
Ідеям, що пов’язані з поняттям СемС передували дослідження Н.Хомського у галузі трансформаційної породжуючої граматики.
(ГС) Глибинна структура не ототожнюється з СемС, бо вона в основі своїй є синтаксичним, а не семантичним об’єктом.
Базові С показники містять не лише категоріальні (типу частин мови), але і субкатегоріальні ознаки (типу обрахованості (исчисляемости) нарицательности, одушевленности), які можна вважати семантичними.
В семантичному компоненті, описаному у працях Дж.Катца, Дж.Фодора і П.Постала глибинна структура з уведеними до неї конкретними лексемами піддається семантичній інтерпретації, суть якої полягає у тому, що кожному слову ГС ставиться у відповідність його інформація, яка береться із словника. Потім проводиться послідовне склеювання семантики тих слів, які на даному рівні дерева є безпосередніми складовими. Операція склеювання здійснюється по усьому дереву знизу догори з урахуванням селекційних обмежень (тобто обмежень на семантичну сполучуваність) до тих пір, поки усій ГС не буде приписано сумарний зміст, який іменується терміном „прочитання”.
ГС, яка отримала однозначне прочитання, називається сентоїдом.
Напрям, який розробляє процедури інтерпретації ГС називається інтерпретуючою семантикою.
Проміжне положення між породжуючою граматикою Н.Хомського, яка заключається у тому, що база синтаксичного компонента породжує обмежену кількість базових ланцюжків з базовими С-показниками. В основі речення може лежати один або кілька послідовних (базис). За допомогою серії трансформацій (Т-показник) базис може перетворюватися у структуру реального речення. (Базис разом з Т-показником = ГС).
Проміжне місце між породжуючою граматикою та інтерпретуючою семантикою займає концепція У.Вайнхарта. Він уводить певні ускладнення у правила поєднання семантем у ГС, які відрізняються від простого склеювання значень Катца і Федора.
Загальні засади інтерпретуючої семантики критикують представники генеративної або породжуючої семантики (Дж.Лакофф). Основна їх теза зводиться до того, що породження речення повинно початися з формування не синтаксичної, а семантичної структури. З цією метою базовий компонент включає до себе правила утворення семантичних уявлень, а також сукупність циклічно діючих трансформаційних правил, які перетворюють семантичні уявлення у синтаксичні.
Модель містить словник, який замінює комбінації семантичних ознак (сем) лексемами.
|
