Семантико-синтаксичний підхід у вивченні семантики
1. Золотова Г. Очерк функционального синтаксиса русского языка
2. Богданов Семантико-синтаксическая организация предложения
3. Москальская Т. Проблемы системного описания синтаксиса
4. Супрун Грамматика и семантика простого предложения
5. Шведова Н. Место семантики в описательной грамматике// Грамматическое описание славянских языков
6. Теоретические проблемы синтаксиса современных индоевропейских языков
При семантико-синтаксичному підході аналізується смислова організація речення з опорою на систему мовних семантичних категорій.
Цей підхід функціонує у двох різновидах:
1. орієнтація на дослідження глибинних структур
2. орієнтація на дослідження поверхневих структур.
Глибинні структури – семантеми
Поверхневі структури – синтаксеми.
І
Можуть при цьому виділятися різні рівні вивчення речення. О.Мельничук виділяє дві основних рівні:
А) більш абстрактний (основні семантичні типи)
Б) більш конкретний (опора на лексичні одиниці).
ІІ
Можуть вивчатися усі компоненти речення, а можуть вивчатися лише релевантні компоненти.
ІІІ
Н.Шведова так визначає рівні:
перший рівень – це рівень граматичної семантики структурної схеми. Враховуються абстраговані значення компонентів структурної схеми. За рахунок вивчення відношень між компонентами структурна схема є виразником загального граматичного значення;
другий рівень – при заповненні структурної схеми конкретним лексичним матеріалом. Тільки у цьому випадку відбувається конкретна реалізація, яка веде до створення комунікативного змісту.
Різні рівні визначають різноманітну методику досліджень, але методика повинна поєднати власне семантику з мовною формою.
Виділяються два напрями:
1. від форми до значення (РГ-80)
2. від значення до форми (РГ- Прага, 1979). Тут смислова синонімія – одне значення – кілька форм.
Семантико-синтаксична структура може розглядатися у двох планах:
1. загальна семантика (не розмежовуються компоненти)
2. семантична структура (вивчення компонентів речення).
При цьому можливими є два шляхи: індуктивний шлях тобто від семантичної структури до загальної семантики речення і дедуктивний – від загальної семантики до семантичної організації.
Семантична структура речення – це співвідношення семантичних компонентів, що її формують. Семантичний компонент – це складне поняття у якому може:
- враховуватися синтаксичні позиції компонентів, тобто члени речення (Ломтєв „Основы синтаксиса”);
- враховуватися категоріальне значення компонента, пов’язане з морфологічним значенням;
- лексична семантика наповнювача.
Семантичний компонент існує на двох рівнях:
1. лексико-семантичному
2. лексико-синтаксичному.
Семантичні компоненти можуть бути різними і за підходами, а визначальним при цьому є ступінь металізування:
1. семантичний предикат
2. семантичний суб’єкт
3. семантичний об’єкт (пацієнс)
4. семантичний конкретизатор (обставина) – інструмент
5. семантичний атрибут.
(І.Вихованець виділяє Р дії і стану і 13 різновидів аргументів).
Центральним компонентом структури речення є предикат. Відношення між суб’єктом і предикатом можуть бути:
- визначальності
- конкретизації
- доповнювальності
Імпліцитність компонентів та експліцитність
(матеріально не виражені) (матеріально виражені)
