Ч.Філлмор у якості основи для СемС (яку він називає ГС) використав не граматику безпосередніх складників, а предикатно-аргументний принцип символічної логіки. Аналізуючи речення, він поділяє його на пропозицію – „позачасовий набір відношень між дієсловами й іменами” та модальний комплекс, який включає до себе заперечення, час, спосіб, вид: S>M+P. Дослідника цікавить лише пропозиція (Р), що складається із дієслівного предиката і його іменних аргументів. Останні характеризуються за допомогою певної кількості семантичних функцій (ролей) або глибинних відмінків. „Категорія відмінка включає набір універсальних, можливо вроджених понять, які являють собою певні види або типи суджень людей про події, що відбуваються навколо них, суджень про те, хто це зробив, з ким це сталося і що від цього змінилося”
ГС представлена формулою: S> V+Р
S – речення; M- модальний показник; P- пропозиція.
Р>V+ c1+ …cn (V – дієслово; c¬1... c n - глибинні відмінки)
Глибинні відмінки – це семантичні відношення аргумента до дієслова (предиката).
Ч.Філлмор виділяє 7 глибинних відмінків:
- агентив –(А) – відмінок живого збудника дії
- датив –(Д) - істота, яка зазнає дії
- інструменталіс –(І) –предмет, що включається до дії/стану, інструмент
- фактитив –(F) - предмет, який з’явився в результаті дії, що позначається V
- об’єктив –(О) - об’єкт-неістота, що зазнає дії
- локатив –(L) – місце дії чи просторова орієнтація
- темпоратив – час
Відмінок у такому розумінні розглядається як універсальне явище, яке характерне для усіх мов, незалежно від того, функціонує у них відмінок у традиційному розумінні чи ні.
|
